РУБАЇ
269
П'яниці
думають, що я не п'ю до дна
Лише тому, щоб
не платить сповна.
Не скнарість
мучить чесну мою душу,
А те, чи ж у
вині хто глибше світ пізна?
270
Цяцьковані
осли і серед нас ще ходять,
Їх підлі за
шовковий мотуз водять.
Я ж з підлістю
борюсь за правди чесний порух.
Тому й не жду,
що сад мій сріблом обгородять.
271
Мій дід
гончар. І я б ліпив горнята.
В мені кипить
вогонь і сила та завзята.
Але дарма, хто
ж купить ту принаду?
Хіба що
хлібороб на забавку до свята.
272
Вином себе, як
глеки, наливаєм.
Під виноградом
потім спочиваєм.
Дарують лози
сік такий чарівний,
А чи багато ми
від хмелю того маєм?
Немає коментарів:
Дописати коментар