ПОСЛАННЯ ВСІМ УКРАЇНЦЯМ В УКРАЇНІ І НЕ В УКРАЇНІ ПРОЖИВАЮЧИМ!

ПОСЛАННЯ ВСІМ УКРАЇНЦЯМ В УКРАЇНІ І НЕ В УКРАЇНІ ПРОЖИВАЮЧИМ!

РІДНІ МОЇ УКРАЇНЦІ!

 Українці мої близькі і далекі. Господом Богом прошу - любіть свою землю, свій народ, свої поля, ріки і води. Любіть Україну так, щоб вам заздрили інші народи.

Любіть Україну, бо тут ваше коріння. Бо ви невіддільні від ваших батьків, дідів і прадідів. Бо тут ваша історія, ваша велич і слава. Любіть її всім серцем, всіма клітинками своєї душі. Хай навіки проростуть у вашому серці українські тополі, чебреці і м’ята. Будять ваш розум, ваше серце і вашу уяву не тільки соловейки у вишневих садках, а й те багатство людських душ, які роблять дану територію рідною Батьківщиною, за яку люди не жаліють навіть свого життя.

Любіть Україну палко і незборимо! Але не тільки природні багатства хай радують вашу душу. Пам’ятайте, що ви прийшли на цю землю, щоб не лише милуватися красою цієї щедрої землі. Ви прийшли, щоб примножувати її красу, її природні багатства, піднімати економіку, множити матеріальні і духовні скарби.

Любіть українську мову, як джерело ваших духовних багатств, любіть українську пісню, як струни вашого натхнення, любіть народну творчість, бо вона вас врятує від історичного забуття і моральної тліні.

Ви прийшли, щоб кожен з вас мав задоволення тут жити і творити для цієї землі, для рідного народу. Бо ви є його часточка, його небесна зоря, його невичерпна мудрість. Ви прийшли, щоб своєю працею примножувати добробут, робити багатшим кожного з нас.

Тільки від вашої праці, від вашої мудрості, від вашої душевної краси залежить благополуччя і щастя всіх українців.

Будьте горді за Україну, за її народ, за свій рід, як і за самих себе. Будьте щасливими в праці, будьте щасливими в доброті, будьте щасливими в дружбі.

Хай могутньою і неділимою, щасливою і заможною, добродійною і щедрою буде Україна і ви будете вічними в ній!

Володимир Гончаренко

Володимир ГОНЧАРЕНКО БАГАЧАМ НА ПАМ’ЯТЬ

Володимир ГОНЧАРЕНКО

 

БАГАЧАМ НА ПАМ’ЯТЬ

Я ненавиджу багачів орду.

Несуть вони неправду і біду.

На півдорозі, може, упаду.

Та у прислужники до них я не піду.

Нам не потрібна їхня маєта,

Примарна біля грошей суєта.

Нечесність і продажність, і злоба,

За кусень ласий вічна боротьба.

Вони нас ненавидять на Землі,

Хоч ми життя земного ковалі.

З душі у них не вичерпать багно:

Вони – не люди, знаєм це давно.

Вони – не люди. Звірі – ці круті.

Хоч наші душі й справді золоті,

Та як нам їх позбутися в житті,

Як з ними наші сходяться путі?

Земля одна. Та гірко жити знов,

Бо звірі ці останню п’ють з нас кров.

І ділять все на цій святій Землі,

Хоч ми на ній одвічні ковалі.

І знову з ними вічна боротьба.

Що з того толку, що кричать: „Ганьба!”

Що з того толку, як не маєм права,

Бо в їх липких руках уся держава.

Щоб видовбать із їхніх душ підлоту,

До Бога я пішов би на роботу.

Я б їхні душі швидко переплавив,

Й на праведні шляхи наставив.

Чи дорого це коштує Богам?

Про це дізнатись важко буде нам.

Бо Вищі там чаклують кожну мить,

Нам все життя доводиться ж терпіть.

Нам все життя доводиться чекать,

І бачити цю ненасину, підлу рать.

Де ж ви, найсправедливіші Боги,

Коли ж відкриєте нам щастя береги?

Нема землі, яка б нас берегла,

Яка б нам щастя й радість принесла.

Ми ж гнемося, бо треба жить сім’ї.

А їм нас нищить помагають холуї.

Народ, як рана. Знищений у прах.

Куркуль новітній бродить по полях.

Лікарні, школи, клуби втратило село,

Зникають села ­ ніби й не було.

Куркульська морда підло веселиться,

Бо хто посміє з ними зараз биться?

Через тарифи все панам віддай,

А сам хоч ляж та й тихо помирай.

Лише співай „Не вмерла Україна”,

Хоч з неї залишилась лиш руїна.

Володимир ГОНЧАРЕНКО ТРИМАЙТЕСЯ, ХТО ДУХОМ ЩЕ НЕ ВПАВ!

Володимир ГОНЧАРЕНКО
ТРИМАЙТЕСЯ, ХТО ДУХОМ ЩЕ НЕ ВПАВ!

БАГАЧАМ НА ПАМ’ЯТЬ

Я ненавиджу багачів орду.

Несуть вони неправду і біду.

На півдорозі, може, пропаду.

Та у прислужники до них я  не піду.

Нам не потрібна їхня маєта,

Примарна біля грошей суєта.

Нечесність і продажність, і злоба,

За кусень ласий вічна боротьба.

Вони нас ненавидять на Землі,

Хоч ми життя земного ковалі.

З душі у них не вичерпать багно:

Вони – не люди, знаєм це давно.

Вони – не люди. Звірі – ці круті.

Хоч наші душі й справді золоті,

Та як нам їх позбутися в житті,

Як з ними наші сходяться путі?

Земля одна. Та гірко жити знов,

Бо звірі ці останню п’ють з нас кров.

І ділять все на цій святій Землі,

Хоч ми на ній одвічні ковалі.

І знову з ними вічна боротьба.

Що з того толку, що кричать: „Ганьба!”

Що з того толку, як не маєм права,

Бо в їх липких руках уся держава.

Щоб видовбать із їхніх душ підлоту,

До Бога я пішов би на роботу.

Я б їхні душі швидко переплавив,

Й на праведні шляхи наставив.

Чи дорого це коштує Богам?

Про це дізнатись важко буде нам.

Бо Вищі там чаклують кожну мить,

Нам все життя доводиться ж терпіть.

Нам все життя доводиться чекать,

І бачити цю ненасину, підлу рать.

Де ж ви, найсправедливіші Боги,

Коли ж відкриєте нам щастя береги?

Нема землі, яка б нас берегла,

Яка б нам щастя й радість принесла.

Ми ж гнемося, бо треба жить сім’ї.

А їм нас нищить помагають холуї.

Народ, як рана. Знищений у прах.

Куркуль новітній бродить по полях.

Лікарні, школи, клуби втратило село,

Зникають села ­ ніби й не було.

Куркульська морда підло веселиться,

Бо хто посміє з ними зараз биться?

Через тарифи все панам віддай,

А сам хоч ляж та й помирай.

Лише співай „Не вмерла Україна”,

Хоч з неї залишилась лиш руїна.

Володимир ГОНЧАРЕНКО ТРИМАЙТЕСЯ, ХТО ДУХОМ ЩЕ НЕ ВПАВ!

Володимир ГОНЧАРЕНКО
ТРИМАЙТЕСЯ, ХТО ДУХОМ ЩЕ НЕ ВПАВ!

БАГАЧАМ НА ПАМ’ЯТЬ

Я ненавиджу багачів орду.

Несуть вони неправду і біду.

На півдорозі, може, пропаду.

Та у прислужники до них я  не піду.

Нам не потрібна їхня маєта,

Примарна біля грошей суєта.

Нечесність і продажність, і злоба,

За кусень ласий вічна боротьба.

Вони нас ненавидять на Землі,

Хоч ми життя земного ковалі.

З душі у них не вичерпать багно:

Вони – не люди, знаєм це давно.

Вони – не люди. Звірі – ці круті.

Хоч наші душі й справді золоті,

Та як нам їх позбутися в житті,

Як з ними наші сходяться путі?

Земля одна. Та гірко жити знов,

Бо звірі ці останню п’ють з нас кров.

І ділять все на цій святій Землі,

Хоч ми на ній одвічні ковалі.

І знову з ними вічна боротьба.

Що з того толку, що кричать: „Ганьба!”

Що з того толку, як не маєм права,

Бо в їх липких руках уся держава.

Щоб видовбать із їхніх душ підлоту,

До Бога я пішов би на роботу.

Я б їхні душі швидко переплавив,

Й на праведні шляхи наставив.

Чи дорого це коштує Богам?

Про це дізнатись важко буде нам.

Бо Вищі там чаклують кожну мить,

Нам все життя доводиться ж терпіть.

Нам все життя доводиться чекать,

І бачити цю ненасину, підлу рать.

Де ж ви, найсправедливіші Боги,

Коли ж відкриєте нам щастя береги?

Нема землі, яка б нас берегла,

Яка б нам щастя й радість принесла.

Ми ж гнемося, бо треба жить сім’ї.

А їм нас нищить помагають холуї.

Народ, як рана. Знищений у прах.

Куркуль новітній бродить по полях.

Лікарні, школи, клуби втратило село,

Зникають села ­ ніби й не було.

Куркульська морда підло веселиться,

Бо хто посміє з ними зараз биться?

Через тарифи все панам віддай,

А сам хоч ляж та й помирай.

Лише співай „Не вмерла Україна”,

Хоч з неї залишилась лиш руїна.

Володимир Гончаренко БАГАЧАМ НА ПАМ’ЯТЬ

Володимир Гончаренко

БАГАЧАМ НА ПАМ’ЯТЬ

Я ненавиджу багачів орду.

Несуть вони неправду і біду.

На півдорозі, може, пропаду.

Та у прислужники до них я  не піду.

Нам не потрібна їхня маєта,

Примарна біля грошей суєта.

Нечесність і продажність, і злоба,

За кусень ласий вічна боротьба.

Вони нас ненавидять на Землі,

Хоч ми життя земного ковалі.

З душі у них не вичерпать багно:

Вони – не люди, знаєм це давно.

Вони – не люди. Звірі – ці круті.

Хоч наші душі й справді золоті,

Та як нам їх позбутися в житті,

Як з ними наші сходяться путі?

Земля одна. Гіркий у нас кусок.

Та звірі ці останній вип’ють сок.

Розділять все на цій святій Землі,

Хоч ми на ній одвічні ковалі.

І знову з ними вічна боротьба.

Що з того толку, що кричать: „Ганьба!”

Що з того толку, як не маєм права,

Бо в їх липких руках уся держава.

Щоб видовбать із їхніх душ підлоту,

До Бога я пішов би на роботу.

Я б їхні душі швидко переплавив,

Й на праведні шляхи я б наставив.

Чи дорого це коштує Богам?

Про це дізнатись важко буде нам.

Бо Вищі там чаклують кожну мить,

Нам все життя доводиться ж терпіть.

Нам все життя доводиться чекать,

І бачити цю ненаситну, підлу рать.

Де ви, найсправедливіші Боги,

Коли ж відкриєте нам щастя береги?